22 січня Україна відзначає День соборності.

День соборності дістав офіційний статус свята лише у 1999 році відповідно до указу президента Леоніда Кучми. У 2011 році тодішній президент Віктор Янукович поєднав свято із Днем Свободи, який, починаючи із 2005 року, відзначався 22 листопада, під назвою "День Соборності і Свободи України". Однак вже у 2014 році п’ятий президент Петро Порошенко відновив попередню назву свята.

Яка історія свята

Український народ, який через історичні обставини опинився розділений на територіях кількох країн, прагнув до незалежності та об’єднання, особливо активізувавшись під час "Весни народів" 1848—1849 років. Одним із центрів такого об’єднання стала Галичина. Зокрема, Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, у своєму маніфесті від 10 травня 1848 року заявила про єдність 15-мільйонного українського народу, а також його земель, розділених Російською та Австрійською імперіями, й підтримала національні права інших поневолених народів. Попри це українці отримали реальну можливість здобути незалежність лише десятки років потому — під час Першої світової війни 1914-1918 років та революції у Російській імперії.

7 листопада 1917 року у Києві III Універсалом Української Центральної ради після повалення Тимчасового уряду була проголошена Українська Народна Республіка. Вже у січні 1918-го IV Універсалом була проголошена державна самостійність Української Народної Республіки.

18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем. Рада взяла у руки владу в західноукраїнських землях та проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які "уконституйовуються як Українська держава".

Українська Національна Рада заявила про намір творити національну державність та об’єднати українців у соборній державі. Відтак ідея соборності українських земель набула державного статусу.

1 грудня 1918 року ініціатори об'єднавчого руху – Українська Національна рада та Директорія УНР – уклали у Фастові Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

"Правительства обох Республік уважають себе посполу зобов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоби в можливо найкоротшім часі обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю", — зазначалося у тексті документу.

3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку ЗУНР та УНР.

"Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку", — йшлося у тексті рішення.

Відтак УНРада сформувала повноважну делегацію до Києва, яка отримала завдання завершити оформлення об'єднання двох держав. За словами президента Ради Євгена Петрушевича, обидві сторони одностайно прагнули об’єднатися в єдину країну.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення IV Універсалу, у Києві відбулася остаточна процедура оформлення соборності. Відтак 22 січня згадують й про прийняття IV Універсалу Української Центральної ради у 1918-му.

Попри те, що в реаліях буремних подій на тлі громадянської війни в Росії молодій українській державі не вдалося встояти, Акт Злуки 1919 року мав величезне значення для історичної пам'яті українського народу. Завдяки йому Україна інтерпретувалася в українській суспільно-політичній думці лише як соборна держава.

 У День соборності головною традицією є створення “живого ланцюга”.

Перший “ланцюг” українці створили 21 січня 1990 року. Це була одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій.